Це все вона – самотня, ніжна постіль,
Твоя лише, немов вчорашній сік,
Вона кричатиме розгублено зі злості,
Бо зрозуміла: ти від неї втік...
Їй біль сніжинкою впаде на сірі крила,
Останній подих так невпевнено втече,
Згадає ім'я, що чекала і любила,
Лиш чорна ніч ще на щоці пече.
Вона – ганчірка, як впаде тобі під ноги,
Вона – метелик, як прокинеться уранці,
Їй дуже важко, в неї сплутались дороги,
І що робити цій брудній коханці?
У неї тінь давно зіпсована зухвальством,
Пусті депресії – тепер постійні гості,
Її життя сьогодні – це шахрайство,
Вона така: самотня, ніжна постіль...
Віталіна Микитюк
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.