Ой не крийся, природо, не крийся.
Що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш... А чогось так сичі
Розридалися в лузі.
Твої коси від смутку, від суму
Вкрила прозолоть, ой ще й кривава.
Певно й серце твоє взолотила печаль,
Що така ти ласкава.
А була ж ти — як буря Із громом!
А була ж ти —як ніч на Купала...
Безгоміння і сум. Безгоміння і сон. —
Тільки зірка упала...
Ой там зірка десь впала, як згадка.
Засміялося серце у тузі!
Плачуть знову сичі... О ридай же, молись;
Ходить осінь у лузі.
1915
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.