Дорога яскрава із квітів, вогнів,
З любові, тепла, сонечка,
Родилась на світ, у чеканні батьків
Малесенька зіронька – донечка.
Цікавим весь світ відкривався тобі,
Тримали тебе дужі батькові руки.
Метелик, вогонь у тобі жили,
Дідуся і бабусі – онука.
Тебе всі чекали: й приходила ти
Вся сонцем навкруг опромінена,
Проходила далі життєві мости,
Обплетені чистими мріями.
Пряма в них дорога, як пісні політ;
Угору – красивий, звеличений…
А роки ішли, у відліку – слід,
І ти вже кохана дівчина.
Літаєш у снах, а думок рівний плин…
Пізнала вже щастя жіноче…
Цілує тебе, обійнявши, твій син
І ніжно «мама» шепоче.
У просторі віри бурхливе життя…
Летить з вітром осені листя.
Пізнала найкращі свої почуття –
Мосту свого материнства.
За ним відкривається новий твій міст
У вічному сонячнім русі.
І звідки приходить природний твій хист,
Коли ти нарешті – бабуся.
Протягнуть свої рученята малі,
А лагідні всміхнені очі
Дадуть нових сил і натхнення, й снаги…
Бажання ще жити охоче…
Такі вони чисті у тебе мости,
Великі, бажані, як весни…
Світ любить тебе, бо його любиш ти,
Не згас життя інтерес твій.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.