Людмила Яцура - ПОЛОН

Неначе вогнища жарини
У серці спогадів хвилини
Про жах війни… Ні, це не сон,
Що був полон… полон.. полон…


Хто знає, як там побратими,
Чи всі живі, чи хто загинув?
Немає гіршого як знати,
Що бідкається рідна мати,

Терзає душу, де ж є син?..
Години, дні – це суму плин.
Не відає нова весна,
Коли ж закінчиться війна?

За що ця біль гірка розлуки?
Чи чують небеса молитву? Муки
Терзають разом душу й тіло,
Надії промінь - посивілий.

Терпіння, де приниження, тортури,
Не зломлять мужньої натури,
Лише почують небеса,
Що віра в долю не згаса.

У стінах, де з думками сам,
Не віриться чужим словам,
Сила до волі не лишає.
А чи обіцяне втішає?

Чи чують ті, хто мають чути?
А Україні треба бути!
Мине хай відчаю струна,
Свобода є на всіх одна.

28.03.2017 Людмила Яцура


Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.