Поет!.. Поет плекає нашу мову,
Різьбяр по кришталю,
Де кожна грань це – слово...
Яка безмірна глибина!..
Який політ, що вище верховіття!..
Життя у слові ожива,
Читаючи думок століття.
Примножити і зберегти,
Прославити і відновити,
Ще – подбати…
Як є багато дієслів,
Щоб відтворити мову
І віддати душі порив,
Яка шукає і знаходить,
Яка так тонко відчуває це життя…
Думки поета – птахи на папері,
Їх світлим сяйвом є людське буття.
Глибоким болем і найвищим злетом
І несподіваним підземним джерелом…
Ні!.. Не просте тепло в душі поета,
Воно вогнем горить, не засипає сном.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.