який не отримав чичибабінську премію
Дельфіни виносять на береги
мертвих своїх матросів.
У кожного з них були вороги,
нестача спирту, брак папіросів.
Були, може, діти, батьки, жінки,
коханки, офшорні рахунки,
а мають лише похоронні вінки
і жодного крику рятунку.
А може б вони залишилися там,
аби не оці дельфіни.
Мали би дно незнане вітрам,
які всьому несуть зміни.
Я б приїздив до цієї води
раз на рік, не частіше.
Ходив би по гальці туди-сюди
і серцю було б тепліше.
І я казав би: «Матроси оті,
що там у морях на днові,
вони, повірте, усі святі,
до неба летіть готові.
Вони сховали свої гріхи
у довгі кишені віри.
Вдома без них сумують дахи –
течуть і течуть без міри.»
Та добрі оті дельфіни морів
вбивають мої промови.
Чинять не так, як я би хотів
знаходячи спільну з матросами мову.
06.01.10 р. Полтава
За тобою
ВідповістиВидалитиЯкщо вже доля так складеться –
Тобі потрібно буде йти,
Душа до розуму озветься –
Я попалю свої мости.
Я на хвилину зупинюся…
І на коліна упаду,
І Богу мовчки помолюся,
І сили у собі знайду.
І я пройду крізь грози і тумани,
Крізь лихоліття і бентежний час,
Крізь біди, темряву й обмани –
Ніщо вже не розлучить нас.
Ти обернешся й зрозумієш,
Що поряд тебе я стою.
Сховати радість не зумієш,
А я скажу: ”Тебе люблю!
Люблю, кохаю і пороги
Свої покинув через це.
Пройшов я звивисті дороги,
Щоб глянути в твоє лице.
Бо той, хто любить, дійсно любить,
Той піде, мабуть, на усе.
Своє життя, можливо, згубить,
Але кохання пронесе!"
І в очі ніжно ти поглянеш,
І посміхнешся лиш мені.
І ти усім для мене станеш.
Тебе я не згублю ніколи… Ні!
18.03.07
м. Полтава