У віках чекатимуть смереки,
Мерехтиме літо за вікном...
З дальних-даль вертаються лелеки
Найніжнішим і солоним сном.
Вже взялися пахощем нагідки
І зоря виходить проводжать.
Я тебе чекала рівно стільки,
Щоб навік забуть й не поважать.
Раннє літо бігло по стежині,
Так спішило зустріч обминуть,
Я тобі відкрилась, як людині!
Лиш з тобою я хотіла буть!
Дивні роси обмивали щоки -
То вода лягала, наче жаль...
Як пісок, стікали наші роки,
Як туман, стелилася печаль...
Звідусіль зліталися на луки
Дивні птахи радості й журби.
Цілувала я байдужі руки,
Заглядала в очі я твої.
А тепер вдягаю окуляри
І реальні бачу знову сни.
Ти правий, і я тобі не пара.
Плаче дощ зітханнями весни.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.