Дозрівають хліба… Все (вже вкотре…) повторення має.
На весіллях дощів сонце п’ють посивілі сторіччя.
Час – безвусий хлопчак – менестрелем кохання співає
На вкраїнській землі пшеницям із жіночим обличчям.
Я на відстань руки відпускаю у вічність цей серпень.
Я йому вже ніхто. Він для мене – ще згадка найближча.
Трохи чудно словам. Трохи чадно думкам. Подих стерпне…
Й крізь долоні ростуть пшениці із жіночим обличчям…
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.