Вірі Сікорській
Наснилося пшеничне поле
І соняшник медовий, край села…
Стежки-дороги босі ноги
Стоптали… Земле, Межова!
Вже не ві сні я обіймаю,
Грудьми вдихаю мед, полин,
Лечу до тебе у чеканні
Солодких зустрічей-хвилин.
У цьому щастя!.. Роси в лузі
І степ натхнення дасть і сили,
Калини шепіт, коло друзів,
Все щемно-світле, душі миле.
Моя земля! Єдина, рідна,
Чорнобривцева, любисткова…
Лиш тут такі світанки видно,
Порину тут у мови слові.
Візьму з собою силу хліба
І життєдайної води…
І де б я в світі не ходила.
Думки з тобою назавжди.
Волошки, маки і пшеничне поле,
І соняшник медовий, край села…
Мої стежки – ромашкові дороги…
Я цим живу, я цим завжди жила!
Душа моя в любові сильна,
Квітують тут перлин слова!
Я – ластівка! Тобі я вірна,
Твоя я пташка, Межова!
2.07.2013
Сподобався вірш. У кожного свої стежки.
ВідповістиВидалити