Вік у мене уже серйозний,
На помилки не маю права –
Відцвіла моя злива квітів,
Нині я - вже осіння отава.
Ще потрібна родині, дітям
І онук моє серце гріє,
Та в осінні заплакані ночі –
Небо скупо мені зоріє.
Хоч нелегко, а мушу звикати,
По законах осені жити.
Все одно досі жаль мені,
Що не можу «міні» носити.
І не можу горлати пісні,
Під гітару, у нічку темну,
І чекати на диво із див –
На кохання – велике, взаємне.
Я так сумно і іронічно –
Про оті, що з обрій сповзають.
Та ці роздуми, мабуть, вічні,
Як листочки уже опадають.
18.07.2013р.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.