Сорок днів... Вже сорок. Відлетіла…
Тіло не страждало, а душа – боліла…
По землі ходила, не блукала,
Була там і з тими, кого знала.
Та вона ж іще не все зробила,
Ще недокохала, ще недолюбила…
Та душа оголена, як птаха,
В ній любов одна! Чи з страхом?
А душа промовила, що сильна,
Віддала за землю рідну тіло,
Віддала без страху і злетіла,
Тільки б нам жилося всім щасливо!..
Весни йдуть, та зими не вертають,
А птахи у вікна заглядають…
…В небі з журавлиними ключами,
З «кру» тужливим душі разом з нами.
2.04.2014 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.