А вже осінь золотиста
Стежки променем лягла,
Горобинове намисто
Щедро в коси заплела.
Повінчала день осінній
З перельотами птахів.
Чи від літа мої крила,
Чи з весни у серці спів?
Чом беру з палітри неба
Різнобарвний колір днів
В це життя, де жити треба
Без пояснень і без слів?
Бо в акордах падолисту
Я почую всі слова,
В горобинове намисто
Осінь душу одягла.
Наша осінь – неба просинь,
Не в туманах всі літа,
Ще душа радіє й просить
Келих щастя і добра.
А коли сльоза із хмари
Зачарує нову мить,
То й тоді у нових чарах
Горобина заблищить.
30.10.2012 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.