Людмила Яцура - ТРОЯНД ПЕЛЮСТКИ МОГО САДУ

 

Якби зібрались разом земляки,
В моїм краю було б таки людніше.
Два береги одної ми ріки,
Якій без вас, можливо, пусто, гірше.

У пошуках багатшого життя
Роз’їхались, розбіглися кудись ви,
Ви іншим уявили майбуття,
Хоч ноги босі бігали колись тут.

Любов, розлука – птаха два крила,
Політ далекий, а душі не гірше?..
Лиш смуток у криниці край села,
В зажурі наші яблуні та вишні...

Ставок у небо мріє. Чи там ясно?
Далекі перевесла - людські долі…
У нас, як завжди, знову вишень рясно,
Росою манить луг, пшеничне поле.

Чи небо не таке отам, можливо?
Зовсім інакше хмари там пливуть?..
А тут дозріли яблука і сливи,
І виноградний шлейф вітри несуть…

А ви – троянд пелюстки мого саду.
Притулок – Аргентина, Парагвай,
Ще Франція, Італія, Канада,
Ізраїль і Німеччина… Ще, знай,

Де українці наші зупинились,
Які вітри вмивають вас тепер?
Чому ви долі серцем не відкрились?
Чи дух козацький сильний ваш не вмер?..

А ця земля?.. Хай вітер поверта
Скоріш далекі пелюстки троянди,
Шепочуть їх схвильовані вуста:
«Прекрасний край – нікому не віддам я,

Не проміняю ні за які гроші
Не збагатію з обіцянок-слів,
Бо край це мій, він рідний, він хороший.
Терплячий ще із прадідів-дідів.»

Два береги одної ми ріки,
Гілки із дерева, і тут коріння.
Вертайтесь в Україну, земляки,
Посійте розуму й умінь своє насіння.

Людмила Яцура