Ой, як тривожно серце моє б'ється!
А сльози не дають дивитись в світ.
Чому так легко кров героїв ллється?
Чому нам не минути всіх цих бід?
Боролись на майдані ті студенти,
Наші герої, віддані серця.
Тепер можна згадати лиш моменти
Із їхнього короткого життя.
"Пробачте, мамо" - він хотів сказати...
Героям слава буде на віки!
"Нетреба мене, мамо, вже чекати.
Не день, не тиждень й навіть не роки...
" За честь, за волю нашої країни
Віддав життя, боровся до кінця!
Він не побачить рідної вже мами,
Її рідненького і щирого лиця...
Надія Плетяк
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.