Так хочу забути тебе,
та нажаль мені не виходить.
І далі мучить те мене,
а сонце вкотре заходить,
вкотре в душі не блисне той промінь.
Усмішка твоя-амброзія.
Я вірю у казку
і лиш пишу вірші.
Тебе я кохаю,
а серце і далі болить,
не можу забути я тих ночей,
а голос твій і далі душу мені дере.
Сказати боюся - заснула душа,
ангел спустився вже десь з небес.
Ти хвороба моя, моя лейкімія,
а може просто шизофренія,
ти вбиваєш мене, та я сама і не проти,
і кінця доходить уже фобія.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.