Посадила мати грушу коло хати.
Загадала мама на свої літа -
Судилося жити – приживеться груша,
На добро хай доля уже поверта:
-Діточки маленькі,хто їх приголубить,
Приживайся, грушечко, серце звесели,
Бо важка хвороба відбирає силу
І від невідомості вся душа болить.
Час важкий, злиденний, немає що їсти
І згорають люди, мов ті сірники,
З фронту повернулись – куля не догнала,
А від цього лиха* гинуть вояки.
Прижилася груша, одужала мама,
Діти піднялися, злинули в світи,
І мамине серце услід за діткАми -
І летять журавлики - мамині листи.
У листах тих –болі,і сум, і тривоги,
І така турбота, що не передати.
І до мами стеляться, з далини дороги -
І з роками важче маму залишати.
Вже немає мами – хата овдовіла,
На подвірї порожньо і незвично тихо.
Груша велетенська хату всю накрила,
Білопінним цвітом притрусила лихо.
2011р Надія Таршин
лихо* - після Великої Вітчизняної війни майже всі фронтовики у нашому селі хворіли на туберкульоз,деякі і померли від цього лиха, хворіла і моя мама, але на щастя одужала і прожила ще довге життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.