А дзеркало дивилось та мовчало…
Чи щирі очі там були?
А чи уста насправді посміхались?
Чи почуття отам іще пливли?
Мовчало дзеркало – красиве фото,
Із бутафорії та розкоші фонтан.
Безжалісно розбити тебе б вкотре,
Щоб у душі не було більше ран?..
А може тебе треба пожаліти?
Ти просто річ… а у тобі той я,
Той, хто так може все змінити,
Оману з себе зняти, світ відкрити
І врятувати честь, своє ім’я.
Отож, не завжди усмішка чергова,
Говорить, що в житті гаразд усе,
Не завжди поцілунку тиха мова
Кохання в щире серце принесе.
І коли разом наче… та самотність
Зсередини іржею роз’їдає,
Коли життя просіло і без цілі,
То і слова тоді свій зміст втрачають.
Життя – це рух! І сенс – його любити!
Тож вчасно розставляй над «і» крапки.
Розкриті крила, подих в повні груди. Жити!
У водах щастяплинної ріки.
14.02. 2014 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.