Аж раптом душа заплакала…
А очі у небо дивилися…
Чи Дух це зійшов на мене,
Чи серцем отак молилася?..
Дощу душа зажадала,
Любові, кохання ніжного…
Та де ж ти весь час мандрувала
Відкрита, а може і грішна ти?
За що ти в мені непокірна
З тонкою до всього струною?..
Люблю тебе щиро і вірна,
Що можу я бути собою.
А я напою тебе медом,
Цілющою силою слова…
Моя… Ти – кольору неба…
На все для тебе готова.
То дух мій у гарті сильний,
А ти – вразлива, пророча,
На крилах летиш, бо вільна,
Ти ніжна… моя… жіноча…
9.06.2014 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.