Людмила Яцура - Вабила осінь крилом оксамиту

Вабила осінь крилом оксамиту,
Гріло стривожену душу тепло…
Це посміхалось бабине літо,
Не уві сні це диво було.

Ранки грайливі, як щастя малечі,
Сонце ще хоче напитись роси,
А на стерні в полі збори лелечі,
Мріями сплетені долі-мости.

Не в забутті, чого серце торкнулося,
Поглядом щирим змальована мить,
А з піднебесся знову почулося,
Клин з вожаком на південь летить.

Хмарою туга на небі зібралася
Де ж ті дороги чужі – не свої,
Сльоза накотилась, дощем відірвалася.
Серцю близькі тільки рідні краї.

14.09.2014 Людмила Яцура

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.