Людмила Яцура - ЗАРУЧИНИ

Осінь тихо, навшпиньках підкралася,
Оповита в злотаве вбрання.
Птахи в вирій летіти зібралися,
Прохолода лоскоче зрання.

Лише кинули погляд зажурений
Чорнобривцям, калині, степам,
І в думки з головою занурились,
А туману вуаль нароста.

Полотно сірих хмар небо кутає,
І січе дрібний дощ по землі,
Та садки пахнуть грушами й рутою,
Прохолодні світанки в імлі…

Не летіть швидше вітру хмариноньки,
Дасть ще сонце долоням тепло,
А край двору дівчина-калинонька
Сватів дуба чекає давно.

Стануть піснею, радістю звучною
В пору цю найщиріші слова…
У дівчини сьогодні заручини,
А навкруг все танцює й співа.

Дощ здається веселим і лагідним,
Смуток птахів – це новий політ,
Як з’єднались серця, бува так воно,
Стає теплим і холод, і лід.