Гарна дівчино, ти, цвіте розвитий
Гарна дівчино, ти, цвіте розвитий,
Глянуть на тебе - значить полюбити,
Глянуть в ті очі, як море без дна,
Вчути той голос, дзвінкий, як струна,
Вчути той тихий сміх,
Сумом повитий, -
Як же тебе би міг
Хто не любити?
Гарна дівчино, блідавая зірко,
Думать про тебе і сумно, і гірко.
Спасибі тобі, моє сонечко
Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій - щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.
В сльоту зимнюю, в днину млистую
Я дорогою йду тернистою;
Кого я любив, ті забулися,
А з ким я дружив - відвернулися.
Відвернулися та й цураються,
З труду мойого посміхаються,
В порох топчуть те, що мені святе, -
А недоля й тьма все росте й росте.
В АЛЬБОМ П[А]НІ О.М.
У безсонну ніченьку,
Де сум - твій товариш,
Скільки передумаєш,
Скільки перемариш!
Всі прожиті радощі,
Всі пробуті муки
Йдуть, мов тіні тихії,
Держачись за руки.
Йдуть, сміючись, плачучи -
Не о власних силах, -
Мрія-бо тужливая
Їх несе на крилах.
Коли часом в важкій задумі
Коли часом в важкій задумі
моя поникне голова,
легенький стук в вікно чи в двері
потоки мрій перерива.
Озвуся, вигляну - даремно,
не чуть нікого, не видать,
лиш щось у серці стрепенеться,
когось-то хочеться згадать.
Чи щирий друг в далекім краї
тепер у лютім бої згиб?
Чи плаче рідний брат, припавши
лицем до прадідівських скиб?
Де я не йду, що не почну
Де я не йду, що не почну,
все тінь твоя зо мною,
і кождий сміх, момент утіх
тьмить хмарою сумною.
"Чого, - питаю я не раз, -
життя моє лоточиш?
Ти не моя, а я не твій,
чого від мене хочеш?
З усіх солодких, любих слів,
які я чув із твоїх уст,
одно лишилося мені
і, наче срібний дзвоник той,
і досі в серці гомонить -
одно маленьке словечко:
Слухай!
Коло стола сиділи ми,
широкий і шумний гурток,
розмова йшла веселая;
нараз затихли всі, немов
по хаті ангел пролетів;
лиш ти до мене звернена,
серед загальної тиші
казала звільна, мов у сні:
Слухай!
Не забудь, не забудь
Не забудь, не забудь
Юних днів, днів весни,-
Путь життя, темну путь
Проясняють вони.
Золотих снів, тихих втіх,
Щирих сліз і любви,
Чистих поривів всіх
Не встидайсь, не губи!
Бо минуть - далі труд
В самоті і глуші,
Мозолі наростуть
На руках і душі.
Догорають поліна в печі
Догорають поліна в печі,
Попеліє червоная грань...
У задумі сиджу я вночі
І думок сную чорную ткань.
І коли ж то той жар догорить,
Що ятриться у серці мені?
І чи скоро-то горе згасить
В моїм мізку думки огняні?
Ночі безмірнії, ночі безсоннії
Ночі безмірнії, ночі безсоннії,
Горе моє!
Мозок наляжуть думки невгамовнії,
В серці грижа, мов павук той, полоннії
Сіті снує.
Виром невпинним бажання сердечнії
Рвуться, летять -
Вічно невтишені і безконечнії...
Мов на свої мене крила безпечнії
Схопить хотять.
Плив гордо яструб в лазуровім морі
Плив гордо яструб в лазуровім морі.
Широко круг за кругом колесив,
А на горі в ожиданні і горі
Лежав я й лету яструба слідив.
Я ждав на ню, свою єдину зорю...
Мов яструб, бистро я сюди спішив,
Від рана жду, думками поле орю -
Нема голубки! Серце біль здушив.
Тріолет
І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
І нетямущому мені
Затрули серце гризотою
Ті ангельські слова твої...
І ти лукавила зо мною!
Я буду жити, бо я хочу жити!
Я буду жити, бо я хочу жити!
Не щадячи ні трудів, ані поту,
При ділі, що наш вік бересь вершити,
Найду й свою я тихую роботу.
З орлами я не думаю дружити,
Та я опрусь гниючому болоту;
Щоб через нього й другим шлях мостити -
На те віддам свій труд, свою охоту.
Я не лукавила з тобою
Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала;
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
Аж поки нас не розлучила.
Ей, не люби мене, дівчино!
Ей, не люби мене, дівчино!
Як хочеш любощів речистих,
Як хочеш розкоші й огнистих
Присяг, заклять і зітхань много,
Щоб нерви мліли, дух спирало,
Кров билась бурно, безупинно
І серце в груді завмирало, -
Коли бажаєш всього того,
То не люби мене, дівчино!
Ей, не люби мене, дівчино,
Як хочеш жити в супокою,
