Людмила Яцура - ВЕСЕЛКОВА ДОЛЯ


Я веселкову долю вибрала собі…
Червона – мій рушник в ній, витканий з любові,
А колір осені, то вересневий передзвін,
Розумне й вічне сіялось в нім слово.
Дощ сонячний – це щирий сміх дитячий,
І кожна крапелька – прозорістю відкрита,
Це кроки по ромашковій стежині наче,
І пшениці, і соняхи із літа.
Зелена – поцілунки неба з лісом,
Гармонія де є і Божа де любов,
І вранішня імла, де над балками й ставом висне,
Де сходу сонця я чекаю знов і знов…
У голубій – це струни душі й серця,
І суть моя – добро й любов Землі.
І зірка щастя до долонь моїх торкнеться,
І непогасні почуття у затишку й теплі.
А синя – це той край, де я родилась,
Колосся хліба й пахне медом де трава,
Там, де мрія дитинства здійснилась,
Де розсипані мови перлини-слова.
І якщо довелося б прожити
Все спочатку життя своє знов,
То так само, веселки мій колір бузковий,
І надію, і віру приніс би, й любов.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.