НІЧНИЙ ЕТЮД
Не кров з молоком, а кров із ніччю —
Про тебе задумуватись весняною порою
І сльози збирати по твоєму обличчю
Тугою всезнаючою рукою.
Ти — спеки настій. Ти — пустеля палюча.
В тобі заблукати, а потім не вийти.
Ти — пристрасті дикої горда круча,
З якої кидатись несамовитим.
Руки обплетені, вуста обпалені
Глибинними незагнузданними пожежами,
І зеленокоса ніжність пальми
Тебе не схолодить своїми одежами.
Зорі б тобі підійшли за намисто,
Та од захоплення повмирають...
І як ти землі не підпалиш, вогниста,
Мій буйний, мій карий, мій чорний раю!
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.