Людмила Яцура - ВИШИВКА – ЖИТТЯ

122

ВИШИВКА - ЖИТТЯ


Букети квітів розкладала
На полотні свого життя,
Їх гладдю вдало вишивала,
Так прикрашала суть буття,
Щоб кращим стало і рівнішим…
Важкі печалі зібрані в руці…
Все, що у тебе найсвятіше,
Вкладала ти в букети ці.
Мережки – це твої дороги,
Низинки – це гріхи твої…
Родини радість голубина –
Червоні рушникові шви.
А солов’їні вічка оченятами
Дивились на життя із висоти,
Калинове, барвінками хрещате,
З дубами й пшеницями щоб зрости,
Вплеснутись у життя їх оксамитове,
Весняної надії світлих мрій…
Кохання лиштва променем розлитим
Життєвим ретязем лягла між берегів.
Гладь біла погукала на весілля…
Життя – у вишивці, а вишивка – життя,
На полотні найтонші, найвірніші,
Розкладені жіночі почуття.
На полотні ти долю прочитаєш,
Засліпить ніч із глибини вогонь.
Ти – жінка! Надзвичайне серце маєш,
Даруєш радість із своїх долонь.
Я хочу хрестиків щоб чорних,
За голкою печалі слід не ріс,
Зернівок колір чистий веселковий
В твоєму ДЕРЕВІ ЖИТТЯ проріс.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.