Павло Тичина - СВІТАЄ...

свСВІТАЄ...



Світає...
Так тихо, так любо, так ніжно у полі.
Мов свічі погаслі в клубках фіміаму,
В туман загорнувшись, далекі тополі
В душі вигравають мінорную гаму.
Вже дніє поволі...
Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Світає...
Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.
Лиш птах десь озвався спросоння ліниво,
Та пень обгорілий, мов піп на могилі,
"Безсмертний, помилуй!" — кричить мовчазливо.
Видніє щохвилі...
Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.

Світає...
Проміннями схід ранить ніч, мов мечами.
Хмарки золоті поспішають на битву
Безмовні тумани тремтять над полями,
І з ними стаю я на ранню молитву:
О зглянься над нами!
За що нас Ти раниш у серце мечами?

[1914-1916]

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.