Валерій Заєць - ЗЕМЛЯ ДОЩЕМ РАНКОВИМ ВМИТА

послеЗЕМЛЯ ДОЩЕМ РАНКОВИМ ВМИТА


Земля дощем ранковим вмита
І колос ситий, золотий
Стоїть в полях. Шепоче вітер
В траві високій степовій.


Шепоче про тумани сиві,
Про те як квітку колихав
І про безкрає небо синє,
В якому хмари розганяв.


Ось промінь сонячний пробився
Крізь сіру мряку і розлився,
Стрімким, палаючим потоком
Аж ге-е-ен, куди сягає око.


За синій ліс, за водограй,
В широкі луки-медоноси,
Там, де веселка небо просить:
«Пусти до обрію, за край !»


А он – де жайворон злетів,
До сонця тягнеться високо,
Защебетав, затріпотів…
І знову вниз – в жита широкі.


Земля дощем ранковим вмита
І вітер в травах шелестить
Про небо, хмари і про квіти
І день новий… Земля не спить.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.