Леся Українка - На Роковини(смерті Тараса Шевченка)

На Роковини
(смерті Тараса Шевченка)

Не він один її любив
Немов красу-дівчину,
Поети славили в піснях
Віддавна Україну.

Від неї переймали сміх,
І жарти, і таночки,
Її пісні, немов квітки,
Вплітали у віночки.

Той в ній давнину покохав,
Той мрію молоденьку...
Він перший полюбив її
Як син кохає неньку.

Хоч би була вона стара,
Змарніла,сива,бідна,
Для сина вірного вона-
Єдина,люба,рідна.

Хоч би була вона сліпа
Каліка недоріка,
Мов рана ятриться в ньому
Любов його велика.

Вкраїна бачила не раз
Як тії закоханці
Над вечір забували все,
Про що співали вранці.

І взявши дар від неї йшли
До іншої в гостину.
Вони не знали що то є
Любити до загину.

Він перший за свою любов
Тяжкі дістав кайдани,
Але до скону їй служив
Без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла
Його любові сила.
Того великого вогню
І смерть не погасила!