Гришко Тетяна - Ще вчора вітер ледве дихав...

Ще вчора вітер ледве дихав...



Ще вчора вітер ледве дихав,
Земля тримала кулака,
Пісні співали – тихо, тихо,
Щоб тільки слухало дитя.


А соловейко гірко плакав
Забутий рідними людьми,
Які ярмо носили в хату
Себе вбиваючи в собі…


Сьогодні ж радуйся, радуйся!
Світло й темрява - розкуйся!
Танцює небо і земля
На світ вже проситься вона!


Весь чорний попіл, кров і сльози
Змиє хвиля дніпрова
І там свої шовкові коси
Розпусте молоде дівча!


Співай! Артанія родила
В пекельних муках немовля!
Ледве, ледве не згоріла!
Вже сива, сили зберегла…


Родився янгол, очі – небо,
Вуста – калинові грона
Давно б уже з’явиться треба
Та чи була б тоді така?


Ім’ям назвали – Україна!
А з ним і пам'ять, і талан.
Подарована їй сила
Серця напоює і нам.


Росте всесильна і безстрашна
Гуляти любить у садку-
Вже сходить сонячна ромашка
Дає тополя холодку.


ЇЇ не можна не любити
Святе дитя краси й добра
Що серцю не дає старіти
Дитину-квітку полива.


Та часто як в житті буває
Не обійшлося і без сліз,
Бо мудрість лиш туди трапляє
Де котиться гіркий кристалик вниз…


Котиться і пада гострим краєм
На серденько, убранне в деревій
А зірка золота все пале, пале -
Від спраги задихається кизил


Нема дощу, і небо все не рветься
Всю ніч у снах лунає водограй
З конвалії життя уже не ллється
Мальва ж напивається, потай …


О Боже! Боже! Чи ти чуєш?
Та ти хоч гримни із небес!
Тихо… Німо… Не пильнуєш.
Дав життя й не бережеш…


Оленка цвіт уже поїла,
Списала з світу абрикос
Ніч з волосся поманила
Лишила колос сивих кос.


Виворотні рве сила- вітер
І мак побитий дух пуска
Садок вмирає… та не вірте
Що він сильніший ніж Вона!


Уже розтоптаний весь ряст
Барвінок виріс на могилах
Де сотні, сотні тисяч раз
Дітей плекала і садила…


Здається – все! І щастя зникло
Померло. Виросла вільха
Але надії квітку швидко
Не змориш, бо безсмертна та…


Стояла нерухома Україна
Тримаючи підсніжник у руці,
Бур’яном поросла стежина
Кірці стирчали голками в нозі.


Блакитні очі стали голубі
Помудріли, постаріли вже вони.
Та підсніжник білі голуби
Пронесуть крізь долі і віки!


Вона стоїть – таку не поламаєш
І окидає поглядом всіх нас…
Очей ти не ховай, бо не впізнаєщ
ЇЇ, коли боротись буде час!


Голосно гукати вона буде –
Задрижить Аскольдова гора
Про щастя мрії десь розгубе
Померла б та безсмертя здобула…


Підсніжник у надію сплівся
Жертовна смерть дала життя
Буревій у подих збився
Тьох, тьох витьохкують серця!


І твоє там, ти не сам….
Головне – тух, тух – що там?..

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.