Грабовська Юлія Анатоліївна - Незнане майбутнє

Незнане майбутнє



Прости мене блондинку
За те, що уміла кохати
За те, що в його обіймах
Навчилась себе пізнавати,
За те, що програла волі,
За те, що йому скорилась,
За те, що чужим голослів’ям
Не вірити ще не навчилась.
Пробач, що дзвонили дзвони,
Коли я була лихоманна –
Вони ж бо кричали «Досить!
Отямся, прокинься, панно!»
Наче вуха долоні стулили
Та йшла я вперед невпинно
Благала почути лиш слово,
Лиш слово… таке примітивне.
Пробач мені небо мінливе,
Що впало на голову пізно,
Коли ще незнане майбутнє
Дивилось у слід дуже грізно.
Прости, та я не шкодую
За тим, що уміла кохати.
Єдине лиш батьком, мій сину,
Для тебе не зможу я стати.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.