Коваленко Ганна Миколаївна - Дуб та клен

Дуб та клен



Стоїть у лісі дуб зеленолистий,
Добротний стовбур і крона небесна,
А поряд з ним берізка білокора,
Та клен маленький і такий чудесний.


Дуб до берізки заграє, сміється
І тішиться щодня собі ця пара:
Він крону обіймає і цілує
Зелене листя він її ласкає.


Було так завжди, ліс про це все знав
І нареченими поміж себе їх називав.
Вони завжди ж були удвох, як пара,
Яка інших поміж себе не допускала.


Та виріс клен і став струнким, статечним
Розкидав віти,стовбур заслонив,
А сам, тихенько, щоб ніхто не бачив
На ту берізку око положив.


Вона ж його завжди оберігала
Раділа з того, що він виростав
І з кожним роком, що летіли швидко
Він все міцнішим і кращим ставав.


А він, такий гламурний і безпечний
Замислив дуба взяти й умертвить
Хоч молодий, а такий безсердечний
Задумав і почав свою справу робить.


Він нахилявся над дубом зеленим
І кожен раз хотів його зламати
Та дуб - є дуб, стояв він тут одвічно
І вирішив ще сто років стояти.


Весь ліс гудів від судів, пересудів
Та клен не чув, він своє діло знав
І от одного разу так нагнувся,
Що свою крону навпіл поламав.


Тепер стоїть один лиш стовбур голий
І жалості чекає від усіх,
Та ліс мовчить і не жаліє його,
Бо нічого по вовчи хоч і в лісі жить.
Серед людей бувають такі клени,
Тож схаменіться й підлість не робіть,
Щоб потім з голим стовбуром і не зеленим
Вам не прийшлося час відведений прожить.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.