Богдан - Геймери...

Геймери...



Проснувся я сам, у ліжку самотньо,
згадав я свій сон - про гру безумовно!
Нікого обабіч - ніхто не зігріє,
така моя доля - для "лиходія"...


Давай про мій сон, про жах наяву:
Ми граєм у гру, в яку не скажу.
Сама зрозумієш про що я кажу...
Напевно цю казку я розпочну:


ти граєш у ігри з життям, - не зі мною,
сумління чуже б вже незнало покою,
ти не така - ти вперта й незламна,
але є душа тендітна і гарна...


ось рівень наступний, мені вже пора,
виходити час, тай черга пришла...
Можливо схитрив, щось, десь і підставив,
але на це місце себе я поставив.


ми граєм в ігру - всього лиш життя,
але є насправді лиш одне почуття -
воно й надає нам силу і крила,
снагу до життя, хоч доля й примхлива...


нас доля кидає у сніг, у пісок,
хвилина пройшла - і ми між зірок...
наступну хвилину ми падаєм вниз,
ми тут не рішаєм - це лиш долі каприз!


усі негаразди - це складність у грі,
і ми вибираєм "цей рівень завжди",
готові чи ні? ми знов не рішаєм,
у нас є одне: "У гру цю ми граєм"...


Ми вибрали рівень - лиш тут нам дано
з чого і як ми цю гру почнемо:
почнемо із хай, а може із мізер,
від цього залежить куди ми залізем.


тут грає багато - не ми лиш одні,
баталії всюди і кров навкруги...
ми граєм спритніше, все краще і краще,
а самі ж насправді заходим у хащу!


в цю хащу заходим, все далі і далі
і хтось замість нас вже тисне педалі...
ми вже не керуєм - лиш по сюжету пливем.
ось скоро кінець, а ми гру програєм!..


що ж нам робити? невже ми програли?
невже, ми життя так просто віддали?
невже, під кінець лиш прірва пуста?
невже, ми лише підем в небуття?


Ось він кінець - дно прірви вже близько,
Ми падаєм вниз, занадто все швидко,
Ось воно дно, вже тут, вже кінець...
І це хеппі енд? Це ж могильний вінець!


Ось чорний екран, порожнеча та тьма,
Всі почуття вже пішли в небуття,
Чому я забув про любов і про крила?
"Бо був як усі" - так життя відповіло...


Згадаєм про вибір, про небо, любов,
хоч буде вже пізно - час вже пройшов...
невже ми невзмозі рішати за нас?
сАмі для себе "без НИХ" і "без ВАС"?


Ми знову почнему цю гру із життям,
тепер я себе усього віддам!
віддам я не кОмусь, ніколи не грі!
віддам я нарешті усього тобі...


У двох ми не пройдем - не зможем дойти,
тому я цю жертву дарую тобі...
ти будеш,ти зможеш - перелетиш...
І ти не впадеш - до неба взлетиш!!!


Ігри такі з життям ми іграєм,
а раптом не ми, а раптом й не граєм,
а може це все, лише "брєд больного"?...
Забудь - це лиш думки...думки дурного...

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.