Наталія Звольська - Не йди...

Моя душа ще плаче за тобою,
Ще моє серце стогне і болить.
В життя ввірвавшись буйною рікою,
Ти жив у мені завжди, кожну мить.

Та ти пішов... І пустка утворилась
На тому місці, де був ти колись.
Ти геть ішов, мені ж бо так хотілось
Кричати вслід: "Будь ласка, повернись!.."

Ти мовчки йшов, нічого не кажучи...
А голос, як відлуння давніх днів,
Мою свідомість спогадами мучить:
"Я буду частим гостем твоїх снів..."

Твій образ неповторний ще тримаю
Під серцем, наче матінка дитя.
Ти більш не мій - це вже напевно знаю.
Але життя без тебе - не життя.

Ти жив в мені. І буде так навіки.
Любові ріки в серці розлились.
Та, мов відлуння, чую власні крики:
"Не йди!.. Молю!.. Благаю!.. Повернись!.."