Соломійка Дворжак - ...пізно не буває

Він не любив квітів. Він вважав, що це лишня витрата часу та грошей.
Саме тому вона ніколи їх не отримувала від нього.
Їй не потрібні були квіти, їй потрібні були почуття, із якими він би мав їй ці квіти датувати.
Він ніколи не казав, що любить її. Він рідко телефонував. Вона на нього ображалась, а потім прощала йому. Якось він забув про її День народження…
А вона?
Що вона могла зробити, щоб змусити його не забувати про неї.
Нічого…
Він таким народився…
А вона?
Вона любила пити чай і дивитись у вікно. Любила слухати класичну музику, любила дощ, сніг, посмішки дітей на вулиці, голубині крила... Та він про це не знав.
Вона ніколи не дзвонила йому першою. Він згадував про неї лише вночі, коли подушка не витримувала його безкінечного ниття. Тоді, набравши номер телефону, він виливав їй свою душу.
А вона?
Вона слухала та йшла спати....що вона могла зробити?? Чи, просто не хотіла....
А він?
А він засинав із думкою, що колись треба буде подарувати їй ті кляті квіти…
Отака безглузда любов. А, може, імітація любові?
Якось вночі йому знову заманулося їй подзвонити. Але вона не брала трубку.
Він подумав, що, мабуть, образилась.

******************************************
Він прокинувся . Пішов на кухню , заварив собі ароматної , запашної кави.
Знову набрав знайомий номер, але знову на іншому кінці мовчали.
Небо помаленьку заволокли хмари. Він зібрався до неї. Дорогою купив квітів, думав що вона так швидше пробачить його за цю байдужість. Він ніколи не уявляв, що вибрати квіти для неї буде такою складністю. Йому порадили білі лілії як символ чистоти і невинності. Йому було однаково.
Він приїхав до неї додому.
Він знайшов її під’їзд.
Піднявся на шостий поверх і завмер…
…було багато квітів: жовтих, білих, блакитних.
Було багато людей в чорному. У них був сумний вигляд, але всі були із квітами…вона ж їх любить, любила, любитиме...
******************************************
Ну ось він знайшов її квартиру. В нього було дивне передчуття. Двері були відкриті.
Він зайшов…
А далі все було мов у тумані: він, вона у білій весільній сукні, та заплакані очі її батьків…

Більше про нього мені нічого не відомо. Головне я знаю одне: тепер він завжди приносить їй ті кляті квіти....пізно не буває...

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.