небо
Дивлюсь на небо там вона
Хоч добре я її не знала
Та по словах, усмішці ,почуттях
Вона мені неначе рідна стала
Ті очі добрі як вода
Дивлюся в них
І серце тоне
Я поринала в них сповна
Бо в них не було отієї злоби
Вона ішла не опускала руки
Хоч сили вже її морили
Хотіла жити як усі
Але хвороба все ж таки її зломила
Я бачила її останній раз
І не сказала її жодного слова
Не розуміла я тоді що
Все закінчиться так скоро
Та знайте згодом прийде час
І ми побачимося з нею
Бо ми не вічні вічний час
А решту зрозумієте самі
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.