Вікторія Панчук - Мовчу...

Мовчу...


Мовчу, але давно сказати треба
Боюсь…це вся моя біда…
Хоч іноді, за нами плаче небо,
І шле свої емоції струна.
Хоч доля заховалась за дверима,
Чужими і закритими між нас,
Та все-таки до тебе серце лине,
Чомусь чекаю, як останній раз.
Хотіла б я сказати, що кохаю
І зустрічі з тобою я молю,
Я вірю, тільки цього, на жаль, мало,
Бо ти не віриш в те, що я люблю.
Забути твої очі намагалась,
І викинути з думки всі слова.
Моя душа сльозами омивалась,
І те «пробач» вже як проста вода.
Давно не горда вже, в вогонь піду
Для мене ти святий, твоє ім♥я,
А хочеш, на коліна упаду,
Лишень пробач мене, скажи, що я твоя!

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.