Валентина Самотуга - Особисте

Особисте



Летять роки , як журавлі у небі,
З їх висоти дивлюся на життя,
Порошею зима на косах. Треба ж!
І вже назад немає вороття.
Була життєва стежка непростою,
Болить у серці син, не відпуска,
І обірвалась в чоловіка доля,
І батькова забулася рука.
Та є ще на землі старенька мати,
Намисто їз років своїх плете,
А менший син - це для душі відрада,
Й онука - як дитинство золоте
Повернуть журавлі ще в рідну хату,
А от роки... таке людське життя
Недовге... По рахунку - небагато
І жаль, що вже не буде вороття.

2 коментарі:

  1. Валюшо, твій вірш торкнувся моєї душі, заставив хвилюватись. Твоя позія справжня і висока, коли на неї відгукується душа і народжуються нові рядки.
    Таким є наше земне життя. І ми всі не просто так тут...

    А ЛЮБОВІ МЕЖІ НЕМА…

    Повертаються душі додому
    З журавлиними «кру» навесні,
    Відлітали кудись ненадовго,
    На світанні приходили в сни…

    При житті ще не все розказали,
    А любові межі нема…
    Скільки ж радо ми вас зустрічали,
    Промовляючи вдячні слова!..

    Журавлі… це від слова журитись,
    Що життя швидкоплинне у нас,
    І не може серце змиритись,
    Що такий невблаганний час.

    І нема нічиєї провини
    За тривожні душі почуття,
    Що прочитана вже половина
    Книги нашої долі життя.

    14.03.2012 Л. Яцура

    ВідповістиВидалити
  2. Оксана Самотуга6 грудня 2012 р. о 17:03

    Доброго дня! Стихотворение действительно личное, о вас, о вашей жизни. Очень красивое!

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.