Олена - Крик душі

Смак дощу і запах грому…
Стукіт крапель і помахів пташиних крил…
Лише тобі, лише тобі одному
Для чогось душу Бог мою відкрив.
Вона пуста, холодна і мізерна,
Отруєна століттями моральних перешкод,
Її вся сутність – виразно нікчемна –
Інакше цього всього не було б…
Моя душа розпатлана, роздерта,
Зубами гострими оскаженілих псів,
Морально гола і по-грішному відверта,
Холодний мінус…мінус без плюсів…
Впʼялися в душу пазурі так міцно,
Здушили горло…і забракло сил,
Просила Бога молитовно-слізно,
Але мене він так і не простив.
Благала в неба мовчки порятунку,
Але воно не чуло вперто, як завжди,
Чекала прощення як вищого дарунку,
Й ховала погляд мовчки в нікуди…
Куди іти? Кого іще просити?
Аби полегшити страждання і душевний біль?
«Ти потерпи, потрібно потерпіти», -
Озвалось небо… - «Бог колись терпів».
Душа моя огидна і стражденна,
У всьому винна лише я одна,
Я знаю, що нічого не мине даремно,
За все в житті заплатимо сповна.
І я готова щиро відплатити,
Лише би зняти цей важкий тягар,
Навколішки про прощення просити,
Прийму спокуту як найвищий дар.