Микола Федорович Чернявський

Микола Федорович Чернявський (1868 — 19 січня 1938), поет, педагог і земський діяч родом Торської Олексіївки (Октябрське (Добропільський район), Бахмутський повіт Катеринославської губернії, син священика. Згодом його сім'я переїхала у Божедарівку Слов'яносербського повіту.
Зміст
Біографія
Про своє народження М.Чернявський написав так:

«Перед Різдвом 1867 року, 22 грудня (за новим стилем 3 січня 1868 р.), під солом’яною стріхою, в селі Торській Олексіївці (або Шаховій) Бахмутського повіту, побачив світ Божий. У сім’ї молодого диякона, четвертою дитиною було вписане моє ім’я в книгу буття… Охрестили, дали ім’я Микола й 24 грудня, на Святвечір, коли по селу лунали співи колядників, святкували мої перші іменини… Водою з річки Торця (колишній Тор) була наповнена купіль моя…».

Закінчив Катеринославську Духовну Семінарію, з 1889 учителював у Бахмутській духовній школі, 1901 — 03 працював земським статистиком у Чернігові, з 1903 жив у Херсоні і до 1919 працював там у губернію земстві, пізніше вчителював.

Перші вірші Ч. датовані 1889; окремі зб. поезій: «Пісні кохання» (1895), «Донецькі сонети» (1898), «Зорі» (1903). Крім того, Ч. брав участь у вид. альманахів «Дубове листя», «З потоку життя», «Перша ластівка»; друкувався в ж. «ЛНВ», «Правда», «КСт.» й ін., а за сов. часу в ж. «Життя й Революція», «Червоний Шлях», «Зоря». У тематично багатій ліриці Ч. особливо визначається писана під впливом фольклору й Т. Шевченка любовна поезія, іст. твори, присвячені Козаччині, зокрема добі Б. Хмельницького, патріотичні вірші, присвячені Україні, пейзажна лірика тощо. У дорев. поезії Ч. — один з найвизначніших майстрів сонета, зокрема в «Донецьких сонетах» він. перший в укр. поезії створив жанрові картини з життя донецького селянства і робітництва. Писав також оп., спогади тощо; 1894 переклав «Слово о полку Ігореві».

У 1917 році очолив товариство «Українська Хата в Херсоні». Постання укр. держави 1917 Ч. привітав, але активної участи в її будівництві не взяв і по її поразці залишився під совєтами, хоч сов. письм. теж не став і з 1933 зовсім перестав друкуватися. Пізніше був репресований, і твори його були заборонені; реабілітований по смерті Й. Сталіна. Але сов. критика і після реабілітації закидає Ч. укр. націоналізм.

Засну і чую в тій хвилині,
Як ліс шумить, співа дівчина,
Йдучи надвечір до криниці,
Як дзвін гуде в старій дзвіниці.
І бачу рідні гори білі,
Понад Дінцем в гаю блукаю
І давніх днів утіхи милі
Вві сні я знов переживаю.

Найповніше вид. Ч.: «Твори», т. І—X (1927—31). Після реабілітації вийшли короткі вибірки: «Поезії» в одному т. (1959) і «Твори», т. І—II (1966). Повна бібліографія творів Ч. у біо-бібліографічному словнику «Укр. письменники» (т. III, 1963).

Довгий час помилково вважалося, що М.Чернявский загинув у 1948 році.

Лише у 1992 році пошуковці встановили справжню дату смерті письменника. Він був розстріляний опівночі з 19 на 20 січня 1938 року.[1] [2] Виписка з акту свідчить: «Постановление Тройки УНКВД по Николаевской области от 27 ноября 1937 года о расстреле Чернявского Николая Федоровича, 1867 г. приведено в исполнение 19 января 1938 года в 24 часа*. И.о. начальника Херсонского горотдела НКВД Павленко».

Пропонуємо вам для ознайомлення деякі вірші нашого письменника-земляка Миколи Чернявського.

"В степу цвітуть маки червоні..."
В степу цвітуть маки червоні,
Маки червоні польові.
Мов жар, горять на степу лоні
Їх короговки вогневі.

Дажбога люблені вибранці,
Ввібравши спеку пелюстки,
Горять удень вони, а вранці
Обвіє вітер їх листки.

Хотів би й я отак згоріти
Під сонцем радісним життя:
Ввесь жар його у себе впити
І з першим вітром одлетіти
В країну темну небуття.

1904

«Глибокий плуг пройшов полями...»
Глибокий плуг пройшов полями
Моєї тихої душі,
І впали в слід йому стеблями
Квітки, щоб вмерти у глуші.
Зійшла зоря. В яснім покрові,
В короні зір виходить ніч.
Сховався місяць у діброві.
Останні хмари плинуть пріч.
Скажи ж мені… Але не треба:
Сама ти плуг той навела…
І бачать ясні очі неба
Квіток загублені тела!..

1888 — 1895

"Степовий ранок"

Ще ночі мла не зворухнула крил,
Щоб степові покинути долини,
І спить у млі далекий ряд могил —
Сумних слідів минулої години.

Широкий степ, за ніч набравшись сил,
Ще твердо спить, і вогко снять рослини;
Лиш будяки в колючій зброї стріл
Стоять, немов грізні князів дружини.

Але із мли залізний зринув змій;
Летить, гримить… і біла хустка диму
Пливе за ним у сонній млі нічній.

Летить, гримить… Біжить, біжить до Криму,
Щоб з моря там, в країні чарівній,
Жагу залить у пельці мідяній.
1900

"Сільська осінь"

Минуло літе золоте.
Холодне небо вкрили хмари,
І темно-сизі їх отари
На північ вітер десь веде.
В тумані сонечко зіходить,
У млі увечері згаса
І вже не йде у небеса,
А над землею шлях проводить
Хвилястим протягом блідим
Із димарів пахучий дим.
Уранці в вогкому тумані
Скотина йде на водопій.
У кузні темрявій своїй
Розводить жар коваль зарані;
Кує, і іскри ген летять,
У млі холодній погасають.
Гудуть ціпи ще де у кого,
І з клунь іде солодкий пах
Соломи й зерна золотого,
Що затаїлося в снопах.
І день, і ніч шумить-гуркоче
На річці млин, і тихий став
Води ущерть собі набрав;
Наливсь — мов греблю рвати хоче,
Щоб скрізь по луках за селом
Живим розлитись серебром.
В неділю звечора палають
Всю пізню ніч в хатах вогні.
Музика грає… То справляють
Бучні весілля, і пісні
Несуться з хат у морок ночі…
Прощайте, радощі дівочі,
Прощайте, жарти вечорниць!
Нових там славлять молодиць.

1899