mikolachat - Місяць над лиманом

Заспокоївся день у тенетах нічної зорі.
Тіні сонних дібров розляглися між степу німого.
Над лиманом мілким, в діамантовоокій горі,
Виповз місяць старий у оглядних обіймах нового.

Опустився на трон, скреготнув боязким куликом,
Сіро глянув в поля, із-під брів кудлатеньких хмаринок.
Збиті ноги його, обгорнув золотим ліжником
Тонколикий юнак, пропонуючи тихий спочинок.

І старий задрімав... Журавлем оксамитових снів,
Повернувся туди, де у повні змагався з світилом.
Стерши грані тонкі між ночами і спалахом днів,
Гордовито снував по безмежжю промінним вітрилом.

Закололо в ядрі, підступила до горла печаль,
Полетіла душа зорепадом у зморені трави…
На престол сів юнак. Заіскрився на хвилях кришталь,
Обеліском сяйним короля ясночолого слави.

Вільнолітний орел – пустотливо-легкий вітерець,
Верховіттям тополь присягнувся новому світилі.
Очеретом мотнув, як загривком гнідий жеребець
І розливом майнув по м’якому привіллю ковилі.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.