Раїса Гаврилюк - Піду поза селом...

Піду поза селом з весною наодинці
через густі вруни озимої пшениці.
Стежина, мов в`юнок, веде - не відпускає,
немов би щось мене за обрієм чекає -
загублене давно чи вимріяне марно.
Чого ж бо на душі і боляче і гарно?
"Печаль моя светла..." - немов мені
присвята.
Веде мене весна в давно забуте свято:
безмежжя зелені і небо синє-синє -
тонесеньке дівча стоїть посередині.
Ще сім її доріг від неї даль закрила,
та сонячно очам, а за плечима - крила...
Верни мене, весно, в ту мить, де ще не знаю,
Що на семи вітрах я крила обламаю...
Верни мене в ту мить, де доля непочата.
Веди мене, весно, у незабутнє свято:
безмежжя зелені і небо синє-синє,
тонесеньке дівча стоїть посередині...

 

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.