Марфа Баль - «Палай»

Гуляла серед міста і вогнів
Душа палала мов в лихій безодні
Я жила не рахуючи днів
Не цінуючи вчорашнє і сьогодні

Я гуляла містом, виглядала
Твою постать на сяючому тлі
Яку я віддано кохала
Яку забрали в мене плітки злі.

Я гуляла Львовом-місто чи літала
На крилах який у мене не було,
Бо доля їх в дитинстві обламала
І крикнула у спину «Щастя лиш в кіно!»

Але не вірила я долі. Потім ти…
Увірвався мов буревій і прихилився
Замуркотіли в душі моїй коти,
Коли за мене і мою душу ти молився.

Лиха безодня – цей проклятий світ,
Але ти все тоді перевернув
Чекала я твого Онлайну і «привіт»
І навіть Бог мене би ліпше не збагнув.

І ось кохане місто, у душі – пітьма
Бродила і думала про львівський край
Писала вірші і я була до всіх німа,
Без тебе не такий прекрасний рай.

Вглядалася в обличчя знову і знову
Знайомилася з іншими – але не те
Плакала дрібними слізками нервово
І думала, що серед літа снігом замете.

Тебе я все-таки зустріла, пам’ятаєш
Як відкинувши гордістю кинулась на шию?
І наївно так сказала «Правда, що кохаєш?!»
І мовив тихо « Від зла всього тебе укрию»

Шуміла ніч тоді польськими піснями
П’яними вигуками тремтіло повітря,
А я тремтіла під твоїми теплими руками
Хитав легенький подув вітру в місті віття…

Я спала біля тебе, поряд, на тобі
Поклавши голову на мужні плечі
І бачила усе крізь призму, мов воді
І вірила, що більш не дамся порожнечі.

Але усе здиміло, як буває часто
І замість теплого «Кохаю» вже «Палай!»
І це гірке «Палай» спалило так невчасно
І знов тепер до відчаю мені звикай…

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.