Любов СЕРДУНИЧ - ПЕРЕД ЧИСТИМ АРКУШЕМ

Мене – нема ще. Ані слів, ні зору –
Нічого. Лиш… сумління ломота…
Є зав'язь думки, місячно-прозора.
Чуття пульсують, серце виліта.

Цей аркуш п’ятитисячний – як перший.
Стосотий біль, як вперше, проживу.
Спішать слова, голодні і не пещені.
Вони – ще безлад. Їх… ніяк не звуть.

І слів нема. Та є чуття! І тільки.
Колючі та уперті, мов… з ялин.
Нема мене, ні думки й рими-втіхи.
Лиш зав'язь-загадка. І біло-чистий лист.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.