Людмила Яцура - Хто ми!?.

Як часто чуємо,
Що ми – піщинки, що мурахи…
Хоча… Які мурахи!..
У них все чітко.
Задум там – високий!!!
А може блошки, кури, риби, птахи?
Хто ти? які у тебе кроки?
Кого Земля іще несе?..
Кого тримає?.. чи є зайві?
І зайвих тут нема. Є боротьба
І, як завжди, пітьма і сяйво!
Я думаю, і ми десь є,
А десь нас ще нема.
Так хто ж ми всі у світі цьому
Наречені отак, людьми!?.
Я думаю, ми – крапочки,
Хоча… по тому…
Бувають знаки оклику!
І жирні є крапки…
Та гірше всього – це знак запитання,
Не те допитливе, яке веде нас у світи,
А те, коли собі нема зінання,
що випадковість, непорозуміння ти.
Ці знаки клеїти нікому я не буду,
Впізнає кожен в знаках себе сам.
Одне я хочу: щоб були ми люди,
Тоді всім краще буде нам.
І дійсно, до мурахів нам далеко!
Знаки питання геть усі в пушку.
Та вихід є! шукати тільки треба!
Він – у мурахів, в цих нитках зв’язку.
29.01.2014 Людмила Яцура

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.