Людмила Яцура - Я живу на своїй, Богом даній, землі

Я живу на своїй, Богом даній, землі
З почуттям, що я теж їй потрібна,
Словом я розкажу, що лиш тут солов’ї -
Голосисті дзвіночки із срібла.

Земле рідна! Пробач… що зросилась слізьми,
Що гнітить тебе чорне вороння,
Що болить тобі, зраджена ти не людьми,
Павуками… Ти – Бога осоння!

Хіба гріх, що люблю ці пшеничні поля
Це безмежжя душі із блакиті…
Це не гріх, що одна ти у мене, земля,
Й моє серце для тебе відкрите.

Встане нова зоря і обійме тебе,
Волю гідно вдихнеш в повні груди,
Збережи, збережи, дуже прошу, себе,
Бо красу твою люблять усюди.

Я живу на своїй, Богом даній, землі
З почуттям, що їй теж я потрібна,
Словом я розкажу, що лиш тут солов’ї -
Голосисті дзвіночки із срібла.
25.12.2013

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.