Не відчуваю я від холоду натхнення.
І в спеку не являлися слова.
По осені найкращі откровення,
По осені віршів моїх жнива.
Або коли весна дихнула тепло,
І боцюни вернулися в село.
Тоді неначе щось в душі окрепло -
Мов молодого боцюна крило.
Узори на шибках - для сонця грати,
Не проникає світло до душі.
Красу узору можна передати,
Та з слів холодних будуть ті вірші...
О осене! О хризантеми пишні!
У золоті березові гаї...
В сивинах золотих старенькі вишні -
Ледь-ледь що не ровесниці мої.
Оцей зв`язок між осінню і мною
На згадку теплим променем проліг.
Коли вже дуже холодно зимою,
Я гріюся у споминах своїх.
Раїса Гаврилюк
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.