Коли горлиці сизі туркочуть
З першим променем ніжним весни,
Душу спомини гріють, лоскочуть,
Повертають у юності сни.
А вертають весілля із квітня,
Наче вчора усе це було…
Вже заквітчані вельоном діти,
А в душі мрій добро проросло.
І весна яблуневого саду
Вже зібралася теж під вінець…
Це тривога мого листопаду?..
Ні! Це квітень двох щирих сердець.
В нім життя чистосяйні стежини.
Світлий берег… нема забуття.
Дужі крила мої – це два сини
Й половинки їх, й миле дитя.
Ось таке воно щастя жіноче…
Перевеслами доля – це спів!
А душа лине в весну охоче
У відроджений подих вітрів.
3.04.2014 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.