Любов СЕРДУНИЧ - СВІТАНОК

У долонях спокою ніжиться земля,
Блідо-сіро-золотом даленіє обрій.
І лоскоче запах майбутнього зела,
І душа видзвонює: день складеться добрий.

А вона – вже осьдечки! А вона – весна!
Спокій лінню сонною ще тримає землю,
Та вже вільно дихає осяйна вона
І пустило паросток у темниці зерно.

Першоптах озвався ще не сміливо в сні.
І зоря остання у плесі сполоснулась.
Ще… Ще мить – і сповнилось щастя і мені,
Як червоне колесо обрію торкнулось!..

І така високість в тобі і навкруги!..
Золото-блакить умить спалахнула світлом!
Виднокраю срібляться сині береги…
Що є ще врочистіше в цьому білім світі?!.

Все живе завмерло, притихло в таїні,
Й ніч поза байраками промайнула тінню...
Пощастило тому, хто бачив навесні
Цю дорогоцінну мить чистого світіння!
(© Любов СЕРДУНИЧ).

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.