Ось вона, душі моя криниця,
Невичерпне духу джерело!..
Досхочу холодної водиці
Я нап’юся, обійму село…
Може в цьому весь секрет великий,
Що купалася у росах ранку трав,
Що шаную рід і хрест з осики,
Щоб не бачити війни заграв.
Бо війни громи – із градобою…
Маками розкрилися серця,
Посивіли схили ковилою…
А земля стражденна, рідна ця.
Як же її хочеться умити,
Зцілити, щоб щастям розцвіла!..
Це ж заради неї треба жити
Нам у вірі переможного добра.
7.05.2014 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.