Де у пам’яті та струна,
Яка з відліком часу стирає
Лихо чорне, коли війна
Ці земні життя забирає?
Де секунд та обірвана мить?
Світло душ відлетіло у небо…
Де те серце, яке болить
За державу усю, як за себе.
Чи контрасти сьогодні малі?
Де війною і досі двобої?
Закривають землю грудьми
Й відлітають у вічність герої.
Так морозить, та не замерза
Ота відчаю хвиля: «Що далі?..»
Лиш у кожному слові – сльоза,
Свічка пам’яті вічній печалі.
А струни тієї нема,
Щоб відлуння було не чути…
Це від лютого люта зима.
Хіба можна таке забути?
18.02.2015 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.