Як сильно вмієш кохати

Мої очі сповнені печалі,
Від того образа, що ледь жевріє вдалі,
Від тої холодної порожнечі
Кожної безмежної ночі.

Я так хочу тобі сказати,
Те, що не в силах більше ховати.
Я так хочу тебе обійняти,
Не можу почуття ці в собі тримати.

Мені так мало тут тебе
І вже не розумію себе.
Хіба так буває,
Що один так сильно кохає?

А інший нічого не знає
Лиш ходить і думку гадає.
Хто мене поглядом проводжає
І чому серце собі картає?

Та ні, не переймайся ти за мене.
Краще думай, що я ще зелена.
І не кажи сповнених надії фраз,
Бо не покинуть серце моє очі твої враз.

Знаєш, я не зможу забути ніколи
Всі твої жести й приколи,
Твою широку усмішку,
Яка обриває мій ритм серця так різко.

Твої шалено карі очі,
Що сяють, як вогні вночі
Твій голос, твій сміх
Для мене, як щоденний гріх.

Я так довго на тебе чекала,
Бо серцем гостро відчувала,
Що ти забув мені показати,
Як сильно вмієш кохати.

P.S. VilVetal, я не забуду твої шалено карі очі